Коли ти чуєш зв’язку «Тейлор Шерідан» («Єллоустоун») та «Сильвестр Сталлоне», у голові миттєво вимальовується образ: потіг крові, вибухи, суворі чоловічі діалоги та боротьба за територію. Але «Король Талси» — це не зовсім те, що ти очікуєш. Це своєрідний кримінальний коктейль, де міцний нью-йоркський віскі змішали з солодким оклахомським чаєм. І, як не дивно, на смак — цілком собі.
Сюжет: «Хрещений батько» зустрічає «Різника»
Уявіть Дона Корлеоне, якого викинули з його королівства і відправили в невідомість, де головні загрози — не кулі конкурентів, а тотальне нерозуміння місцевих правил. Саме це трапляється з Двайтом «Генералом» Манфреді (Сталлоне). Він відсидів 25 років, зберігши вірність «сім’ї», а винагородою стала квиток в один кінець до Талси, Оклахома.
І ось тут починається головна магія серіалу. Це не класична мафіозна сага про війни кланів. Це історія про старіння, про те, як світ пішов вперед без тебе. Двайт — це динозавр у світі смартфонів, фемінізму та інших сучасних речей. Його методи — брутальні та прямолінійні, як удар кулаком. Але в Талсі це не працює. Йому доводиться вчитися, будучи вчителем.
Його «злочинна імперія» починається з дивного симбіозу: колишній водій таксі, трошки розбитий власник бару-родео та ботаністий продавець марихуани з легальною ліцензією. Виглядає як початок несмішного анекдоту, але саме в цій хімії — душа проєкту. Двайт не просто вербує команду, він стає для них своєрідним наставником, який вчить цих «хижаків» бути справжніми хижаками, навіть якщо вони самі цього не розуміють.
Акторська гра: Сталлоне як він є
Сильвестр Сталлоне грає Сильвестра Сталлоне. І в цьому немає нічого поганого. Його Двайт Манфреді — це той самий знайомий нам Сталлоне: з характерним голосом, важкою ходою, іронічною посмішкою та набором афоризмів на всі випадки життя. Але саме тут це працює на 100%. Він не намагається зіграти молодого Аль Пачіно. Він — легенда, яка грає легенду. І це заворожує.
Його монологи про честь, повагу та «старий добрий спосіб» ведення справ — це не просто ностальгія, а його єдиний компас у новому світі. Навколо нього створена чудова команда: Джей Вілл у ролі наївного та вірного Тайсона, Мартін Старр, який витягує цілі сцени своєю безпорадністю ботаніка Боді, і Ґаррет Гедлунд у ролі меланхолійного ковбоя Мітча. Всі вони — ідеальний контраст для монолітної фігури Двайта.
Сильні та слабкі сторони: Що викликає овації, а що — подив?
Що подобається беззастережно:
- Свіжість формату: Кримінальна драма з елементами чорного гумору. Сцени, де мафіозний «козир» намагається розібратися в тонкощах легального каннабіс-бізнесу або веде переговори з феміністкою-агентом ATF (чудова Андреа Севідж), — це чисте золото.
- Темп та стиль: Серіал не тягне і не затягує. Кожен епізод рухає історію вперед, залишаючи приємне післясмак.
- Атмосфера міста: Талса — не просто фон. Це повноцінний персонаж. Провінційна Америка з її барчиками, ковбойськими змаганнями та спокійним way of life стає ідеальним полігоном для експериментів «Генерала».
До чого можуть виникнути питання:
- Передбачуваність: Деякі сюжетні повороти можна передбачити за кілометр. Арка з дочкою Двайта іноді здається обов’язковою, а не органічною.
- «Непомістність» головного героя: Іноді здається, що Двайт занадто легко виходить з ситуацій, де реальна людина вже давно б мала серйозні проблеми. Але це, мабуть, плата за жанр і статус головного героя.
Вердикт: чи варто дивитися?
«Король Талси» — це не «Спадок» чи «Клан Сопрано». Це інший продукт. Це чоловіча притча з елементами кримінальної комедії, яка не втомлює і не намагається вбити глядача глибиною. Вона розважає, іноді змушує посміхнутися, а іноді — і здивуватися.
Резюме:
Якщо ви шукаєте легкий, але дуже харизматичний серіал для вечірнього перегляду, де Сильвестр Сталлоне робить те, що вміє найкраще — бути Альфа-самцем з золотим серцем, тоді «Король Талси» — ідеальний вибір. Це історія про те, що королем можна стати не лише в Нью-Йорку, але й у тихій Оклахомі, якщо ти не забув старі правила і готовий вивчити нові. 9/10 за настроєм та харизмою головного героя.